Літературний текст із грою, направленою на процес
DOI:
https://doi.org/10.32782/2617-3921.2021.20.206-214Ключові слова:
гра, постмодернізм, дискурс, метароман, метапроза, література, пародія, іроніяАнотація
Досліджується проблема гри в постмодерністській літературі. Естетика постмодернізму стала не тільки формою трансляції ідей, але і їх кодування, висловлюючи загальну культурну парадигму. Основними ідеями виступають не ідеї впорядкованості і закономірності, а випадковості і гри. Звернення до сукупності стилів і прийомів, за допомогою яких постмодерн оперує соціокультурним контентом, дає можливість розглядати його не як ситуацію, обмежену просторово-часовими характеристиками, а як дискурс. Постмодерністське розуміння гри включає карнавальну специфіку, підкреслювану М. Бахтіним як універсальну властивість культури. Водночас базові функції гри зберігаються: у контексті постмодерністської поетики ця універсальність перетворюється на неможливість ізолювати гру, вона вся просякнута грою. Навіть у зухвалому безладді легко виявляється своя система, оскільки сам безлад створюється автором за певним планом. Автор намагається замінити одну систему іншою за допомогою гри, а в постмодерністській літературі сама гра стає ціллю цієї нової системи. У рамках здійснення гри актуалізуються найважливіші цінності перфомативного суспільства – іронія, мімікрія (імітація), пародія, пастиш та інтертекстуальність. Заслуговує на увагу ідея про те, що створення інтелектуальної ігрової обстановки (game-playing) навколо найширших понять і значень приводить до виникнення особливого ігрового виміру художнього тексту. Специфічною особливістю постмодерністського літературного дискурсу є екзистенційне визначення реальності як гри існування. Романіст, який грає, створює оповідачів, які грають, і персонажів, які грають, виконують певні функції, а подекуди й знають та говорять читачу про них. Ігровий інструментарій, який використовується постмодерністськими авторами, перебуває в тісному взаємозв’язку з пародіюванням цілісних жанрових традицій і виражений у конструюванні тексту за принципом ігрового калейдоскопу. Ігровий калейдоскоп включає в себе дзеркальну симетрію, симетричне, ігрове маніпулювання, переставляються з місця на місце персонажі-актори, поєднуються декілька жанрових моделей, увесь час змінюється роль оповідача, відбувається постійна театралізація дії.
Посилання
Делез Ж. Логика смысла. Москва : Академия, 1995. 215 с.
Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. Москва : Интрада, 1996. 255 с.
Beaujour M. The Game of Poetics. Yale French Studies. Yale University Press, 1968. № 41. P. 58–67.
Hutcheon L. Irony’s Edge. The Theory and Politics of Irony. London : Routledge, 1994. 264 p.
Hutcheon L. Narcissistic Narrative: The Metafictіonal Paradox. Ontario : Wilfrid Laurier University Press, 1980. 169 p.
Stonehill B. The Self-conscious novel. Artifice in Fiction from Joyce to Pynchon. Philadelphia : University of Pennsylvania Press, 1988. 221 p.
Todorov T. The Fantastic: A Structural Approach of а Literary Genre. Ohio, 1973. 300 p.
Waugh P. Metafіction. The Theory and Practice of Self-conscious Fiction. London, 1984. 278 p.
