Особливості текстотворення крізь призму семіотики літератури

Анотація

У статті проаналізовано специфіку літературного твору за допомогою семіотичного підходу до розгляду тексту як культурного конструкту зі своєю специфічною структурою, семантичним навантаженням та прагматичною функцією. З’ясовано, що структуралісти розглядають літературний текст поза культурним контекстом, ізольовано, беручи до уваги лише його структурні елементи, що функціонують у межах певної мовної системи. Натомість у постструктуральній фазі літературний твір розглядається у контексті різноманіття культурних кодів, що впливають не тільки на структуру самого тексту, але й на його сприйняття читачами. Охарактеризовано завдання семіотики як наукового підходу до здійснення цілісного дослідження літературного процесу, що передбачає вивчення трьох векторів тексту: семантичного, синтаксичного, прагматичного. Визначено, що семантичне навантаження літературного тексту можна з’ясувати у формальній та змістовій площині, на рівні конотативного значення, метафорики та мовної гри. Розглянуто різні підходи до інтерпретації особливостей риторичних засобів – фігур і тропів, що визначають семантичний аспект дослідження тексту. Окреслено особливості синтактики літературного твору, що передбачає аналіз його структурних елементів на рівні слів, словосполучень, речень, абзаців, розділів. Цілісним дослідження літературного твору як елемента культурної комунікації є тоді, коли береться до уваги прагматична функція тексту, в центрі якої перебуває постать читача. У процесі визначення прагматичних ознак важливою постає рецептивна естетика, представники якої (В. Ізер, В. Яусс) наголошували на особливій ролі читача літературного твору, адже у процесі читання відбувається злиття двох «горизонтів очікування» – автора та читача.