Структурні типи речень як синтаксичні засоби експресії у промовах історичних осіб твору Т. Лівія «Історія» (на матеріалі промов І-ї декади твору)

Анотація

Сучасне мовознавство характеризується посиленим інтересом до дослідження проблем риторики, що найтісніше переплетена з стилістикою, поетикою та логікою. Стилістика бере свій початок у риториці, джерела ж стилістики слід шукати у класичній риториці. Досягнення античної риторики вивчались та удосконалювались протягом століть. Цінним матеріалом у цьому плані є твір відомого римського історіографа Тіта Лівія «Історія». Промови історичних осіб, які автор вводить у цю фундаментальну працю, є класичним зразком ораторського мистецтва. Ще античні дослідники захоплювались мовою Лівія, його риторичною майстерністю. Знайомлячись з більшістю праць, присвячених дослідженню цієї проблеми, звертаємо увагу на те, що детально вивчалася лінгвостилістика промов інших декад твору, промови ж першої декади залишились поза увагою дослідників. Стаття присвячена вивченню лінгвостилістичної ролі структурних типів речень промов першої декади твору. Дослідження засвідчує, що функції синтаксичних ресурсів стилістики промов є дуже вагомі. В результаті аналізу виявлено, що помітна стилістична функція характерна для неповних, ситуативних, еліптичних речень, у них пропускається компонент, на якому автор прагне сконцентрувати увагу читача. Односкладних простих непоширених речень налічуємо одиниці, простих односкладних поширених – близько двадцяти. Останні в процесі аналізу розподілились на такі типи: безособові, номінативні, неозначено-особові та інфінітивні. Серед цих семантико-граматичних структур найбільше емоційно-експресивне забарвлення несуть неозначено-особові та інфінітивні структури. В узусі автора часті конструкції з пропущеним присудком, рідше – підметом. Серед типів неповних речень домінують контекстуальні; виявлені у процесі дослідження неповні та еліптичні конструкції надають промовам динамізму та виразності, часто виконують характерологічну роль. Т. Лівій нерідко послуговується реченнями, ускладненими інфінітивними конструкціями. Система складних речень промов багата і своєрідна, паратаксис складає четверту частину усіх складних речень. Засобами зв’язку них, як правило, виступають єднальні сполучники, рідше – протиставні. Образність та стилістична легкість є характерною рисою безсполучникових паратактичних побудов. Дослідження засвідчує, що квантитативно превалюють означальні та умовні речення, рідше в узусі автора речення допусту, мети та порівняльні. Характерною рисою паратактичних побудов є не тільки їх емоційно-експресивна роль, але й анафоричний повтор сполучників, введення підряд однотипних речень, паралелізм частин фрази та гомеотелевтон присудків. У результаті аналізу різних структурних типів речень були виявлені їх характерні емоційно-експресивні та естетико-аргументаційні функції, що служить вагомим фактором пізнання ідіостилю автора.