Художні репрезентації України та українців у французькій літературі: еволюція етнообразу від Гюго до Леві

Анотація

Статтю присвячено дослідженню етнообразу українців у французькій літературі і прослідженню його еволюції, починаючи від поетичних творів ХІХ століття та закінчуючи сучасними французькими романами. Аналіз гетерообразу як маркеру сприйняття французами української нації набуває особливої актуальності в контексті подій сьогодення. Виявлено, що українські алюзії та ремінісценції у французьких літературних творах ХІХ століття були поодинокими та мали переважно ознаки екзотичного, були пов’язані з козацькою тематикою, як-то в поемах «Мазепа» Віктора Гюго (1829 р.) та «Відповідь запорозьких козаків турецькому султанові» Гійома Аполлінера (1913 р.), де український національний образ був побудований на таких імаготемах, як волелюбство, непокора, зухвальство. Аналіз епістолярних творів Оноре де Бальзака підтвердив, що в уявленні французів того часу Україна поставала як чужий і романтизований край. Виявлено, що у французькому романі зламу ХХ–ХХІ століть українські алюзії переважно згадуються в одному асоціативному рядку з імаготемами Чорнобиля, техногенної катастрофи, корупції, злочинності тощо, прикладом чому є роман «Вагомі причини померти» Морган Одік (2019 р.), при чому відокремлення українського гетерообразу від пострадянського не було типовим. У сучасних художніх творах ключовою імаготемою стає війна в Україні, як-то в романах «Донбас» Бенуа Віткіна (2020 р.) та «Симфонія монстрів» Марка Леві (2023 р.). Зіставлення образів українців у них свідчить про зміни в українському етнообразі, а саме виявляє перехід від стереотипного бачення корумпованої нації у пошуці власної ідентичності до репрезентації українців як представників європейської нації, яка в умовах війни виявляє свої найкращі сторони, як-то гуманність, гідність, сміливість, єднання і взаємодопомога, розум і хоробрість. Висновлено, що проаналізовані твори демонструють оновлення гетерообразу України та українців у французькій літературі, його перехід від образу «чужого» до «іншого», що є проявом реактуалізації західними суспільствами національної ідентичності та суб’єктності України.