Вимова дифтонгів <ei> та <ou> у літературній середньоверхньонімецькій мові (на прикладі нормалізованих текстів Вальтера фон дер Фогельвайде)
DOI:
https://doi.org/10.32782/2617-3921.2025.27.16-24Ключові слова:
фонетика, фонологія, середньоверхньонімецька мова, дифтонги, Вальтер фон дер ФогельвайдеАнотація
Метою дослідження є встановлення та реконструкція фонетично-фонологічних особливостей відтворення дифтонгів <ei> та <ou> у літературній середньоверхньонімецькій мові на прикладі нормалізованих германістами текстів поетичних творів Вальтера фон дер Фогельвайде. Вивчення ведеться як у діахронічній площині – встановлюється походження цих дифтонгів та їхні рефлекси у нововерхньонімецькій мові, – так і в синхронічній, т. т. їхнє писемне та артикуляційне відтворення в обраний період часу. До філологічного фактажу долучаються як історичні дані зміни фонемного складу німецької мови, так і дані діалектів на різних етапах їхнього розвитку (баварського, тірольського, швейцарського), територіальні особливості вимови загальнонаціонального (наддіалектного) варіанту німецької мови в діалектних зонах. Аналіз починається з розгляду особливостей відтворення названих дифтонгів у старовинних рукописах, на підставі чого робляться висновки про існування неоднозначності їхнього відтворення в усталеній літературній нормі, яка формувалася у південному ареалі тогочасної Німеччини та була підкріплена давньонімецькою традицією з одного боку, та в усному ужитку, керованому невпинними тенденціями мови до змін. На підставі зібраних фактів, проведеного порівняння та з урахуванням загальних закономірностей розвитку мови дійдено висновку про збереження старої вимови вказаних дифтонгів серед представників вищого суспільства, т. зв. феодалів, які мали доступ до літературних пам’яток попередніх епох, а отже культивували рафінованість своєї мови, зберігали свої давні сакральні традицій, бо вважали це ознакою вишуканості, і тим самим намагалися відмежуватися від місцевих говорів-діалектів нижчого прошарку населення. Таким чином встановлено, що у рукописах переписувачі, які мали різне соціальне походження, не могли не відтворити живу вимову, тим більше що саме вона лягла в основу фонетики уніфікованої новонімецької мови разом із «народною» реалізацією досліджуваних дифтонгів <ei> та <ou> як [ai] та [au]. Їхню вимову у територіальних варіантах національної мови (Австрія, Швейцарія) та в деяких південних діалектах вважаємо відлунням тих архаїчних форм, які, на нашу думку, існували та реалізувалися у німецькій літературній мові середньовічного періоду (середина XI – початок XIV ст.).
Посилання
Білоус О. М., Пянковська І. В. Національні варіанти німецької мови (у лінгвогеографічному, соціолінгвістичному, лінгвістичному та лінгвокультурному аспектах). Київ: «Центр учбової літератури», 2021. 314 с.
Кулина І. Г., Янер О. С. Історія німецької мови: навчальний посібник. Одеса: Фенікс, 2023. 120 с.
Bybee J. (2001). Frequency effects on French liaison. Frequency and the Emergence of Linguistic Structure. Amsterdam: John Benjamins. P. 337–359.
Hennig B. (2007). Kleines Mittelhochdeutsches Wörterbuch. Max Niemeyer Verlag. Tübingen. 499 S.
Köbler G. (1994). Wörterbuch des althochdeutschen Sprachschatzes. Schö- ningh: München. 2436 S.
Lewizkij V., Heinz-Dieter Pohl. Geschichte der deutschen Sprache. Winnyzia: Nowa Knyha Verlag, 2010. 256 S.
Métral J.-P. (1971): Un problème de bilinguisme: l’allemand prononcé par un habitant de Gessenay. Revue de Phonétique appliqué, Nr. 18, S. 39-65.
Mettke H. (2000). Mittelhochdeutsche Grammatik. Max Tübingen: Niemeyer Verlag. 271 S.
Schatz J. (1907). Altbairische Grammatik. Göttingen: Vandenhoeck und Rup- recht. 198 S.
Schatz J. (1903). Die Tirolische Mundart. Ferd. Zeitschrift. III. Folge. 47. Heft. S.1-94.
Siebenhaar B. (1994). Regionale Varianten des Schweizerhochdeutschen. Zur Aussprache des Schweizerhochdeutschen in Bern, Zürich und St. Gallen. Zeit- schrift für Dialektologie und Linguistik. № 61. S. 31–65.
Walther von der Vogelweide. Gedichte (Mittelhochdeutsch / Neuhochdeutsch). 2012. Philipp Reclam. Stuttgart. 314 S.
Zupitsa J. (1921). Einführung in das Studium des Mittelhochdeutschen: zum Selbstunterricht für jeden Gebildeten. Jena und Leipzig: W. Gronau. 148 S.