Вимова дифтонгів <ei> та <ou> у літературній середньоверхньонімецькій мові (на прикладі нормалізованих текстів Вальтера фон дер Фогельвайде)

Анотація

Метою дослідження є встановлення та реконструкція фонетично-фонологічних особливостей відтворення дифтонгів <ei> та <ou> у літературній середньоверхньонімецькій мові на прикладі нормалізованих германістами текстів поетичних творів Вальтера фон дер Фогельвайде. Вивчення ведеться як у діахронічній площині – встановлюється походження цих дифтонгів та їхні рефлекси у нововерхньонімецькій мові, – так і в синхронічній, т. т. їхнє писемне та артикуляційне відтворення в обраний період часу. До філологічного фактажу долучаються як історичні дані зміни фонемного складу німецької мови, так і дані діалектів на різних етапах їхнього розвитку (баварського, тірольського, швейцарського), територіальні особливості вимови загальнонаціонального (наддіалектного) варіанту німецької мови в діалектних зонах. Аналіз починається з розгляду особливостей відтворення названих дифтонгів у старовинних рукописах, на підставі чого робляться висновки про існування неоднозначності їхнього відтворення в усталеній літературній нормі, яка формувалася у південному ареалі тогочасної Німеччини та була підкріплена давньонімецькою традицією з одного боку, та в усному ужитку, керованому невпинними тенденціями мови до змін. На підставі зібраних фактів, проведеного порівняння та з урахуванням загальних закономірностей розвитку мови дійдено висновку про збереження старої вимови вказаних дифтонгів серед представників вищого суспільства, т. зв. феодалів, які мали доступ до літературних пам’яток попередніх епох, а отже культивували рафінованість своєї мови, зберігали свої давні сакральні традицій, бо вважали це ознакою вишуканості, і тим самим намагалися відмежуватися від місцевих говорів-діалектів нижчого прошарку населення. Таким чином встановлено, що у рукописах переписувачі, які мали різне соціальне походження, не могли не відтворити живу вимову, тим більше що саме вона лягла в основу фонетики уніфікованої новонімецької мови разом із «народною» реалізацією досліджуваних дифтонгів <ei> та <ou> як [ai] та [au]. Їхню вимову у територіальних варіантах національної мови (Австрія, Швейцарія) та в деяких південних діалектах вважаємо відлунням тих архаїчних форм, які, на нашу думку, існували та реалізувалися у німецькій літературній мові середньовічного періоду (середина XI – початок XIV ст.).