Словопорядок як ознака ідіостилю Т. Лівія

Анотація

Сучасне мовознавство характеризується посиленим інтересом до вивчення проблем риторики, що найтісніше переплетена з поетикою, логікою, стилістикою. Цінним матеріалом у цьому плані є твір відомого римського історіографа Тіта Лівія «Ab urbe condita» чи скорочено в українському варіанті «Історія». Промови історичних персоналій, які автор вводить у цей твір, є класичними зразками ораторського мистецтва. На даний час існує чимало наукових досліджень, присвячених вивченню лінгвостилістичних особливостей промов інших декад твору, промови ж першої декади залишились поза увагою дослідників. У цьому контексті особливої уваги набуває всебічний аналіз синтаксичних засобів експресії промов. Стаття присвячена аналізу ролі словопорядку та словорозташування у промовах історичних осіб з точки зору емоційно-експресивного забарвлення як одного із факторів аргументації. Дослідження засвідчує, що більшості конструкцій промов притаманне стилістично активне розташування компонентів: постпозиція підмета стосовно присудка, що сприяє актуалізації реми, вживається відносно рідше, – присудок зазвичай знаходиться у кінці речення. Характерною ознакою Лівієвих означень є вживання їх у препозиції щодо іменника, часто така препозиція зумовлена особливою питальною інтонацією, бажанням автора якомога сильніше актуалізувати означення.В процесі дослідження виділились препозитивно-постпозитивні побудови, що містять два означення, а також дистантне розміщення контактних в нормі елементів, що сприяє більшій експресії та аргументативності. Для автора «Історії» характерно винесення додатків у абсолютну препозицію, дуже часто це – цілий ряд однорідних додатків, що сприяє їх логічній акцентації. У статті детально вивчено у цьому контексті функції обставин. Дослідження квантитативних співвідношень препозицій та постпозицій членів речення дають можливість краще зрозуміти рисунок стилю автора «Історії» та пізнати специфіку його ідіостилю.