ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОМОВ ІСТОРИЧНИХ ОСІБ ТВОРУ Т. ЛІВІЯ «ІСТОРІЯ» (НА МАТЕРІАЛІ ПРОМОВ І-Ї ДЕКАДИ ТВОРУ)
DOI:
https://doi.org/10.24144/2617-3921.2020.18.178-186Ключові слова:
риторика, стилістичні особливості, давній Рим, Тіт Лівій, його твір «Історія» (промови твору), лінгвістичні особливості промовАнотація
Стаття присвячена вивченню власне лінгвістичної сторони стилю промов історичних осіб твору Т. Лівія «Історія». У колах науковців існують суперечливі думки щодо специфіки мови автора «Історії». Одні дослідники схильні вважати, що мова промов тяжіє до класичної, інші ж зараховували Лівія до «срібної» епохи. Ми поставили за мету дослідити окремі аспекти мови та стилю промов першої декади «Історії», а саме їх власне лінгвістичну сторону, – лінгвістичні особливості промов. У науковій літературі відсутнє комплексне наукове вивчення цієї проблеми. Дослідження засвідчує, що мова промов слугує теж вагомим фактором аргументації. В результаті аналізу архаїзми промов поділились на матеріальні та стилістичні, причому, перші значно превалюють. Зустрічаємо у промовах елементи вульгарної латини, неотеризми, не засвідчені у класичній латинській мові. Імовірно, що автор, описуючи події давнини, свідомо вводить поетизацію мови. Особливістю мови є часті синкоповані і неасимільовані форми. В узусі автора «Історії» незначна кількість маловживаних та застарілих слів, тому мова його промов відповідає чотирьом основним вимогам Ціцерона: правильності, ясності, відповідності, пишності. Незважаючи на чистоту і правильність, мову промов через поетичність, часті відхилення від класичної норми, правильніше буде вважати мовою перехідного періоду, що знаменує перехід до «срібної латини».
Посилання
Аннушкин В.И. Зачем нужна риторика? // Рус. речь. – 1988. – № 5. – С. 81–86.
Аннушкин В.И. Первая русская «Риторика». (Из истории риторической мысли). – Москва, 1989. – 63 с.
Античные риторики / Под ред. А.А. Тахо-Годи. – Москва, 1978. – 352 с.
Античные теории язика и стиля. – М.–Л., 1936. – 341 с.
История Римской литературы / Под ред. С.И. Соболевского. – Т. І. –Москва, 1959. – 534 с.
Кузнецова Т.И., Миллер Т.А. Античная эпическая историография: Геродот. Тит Ливий. – Москва, 1984. – 210 с.
Ливий Тит. Нашествие Аннибала. Кн. 21 / Пер. с лат. и объясн. Ф. Зелинского. – Санкт-Петербург, 1914. – 164 с.
Модестов В.И. Лекции по истории римской литературы. Век Августа. – Киев, 1875. – 319 с.
Тэн И. Тит Ливий. Критическое исследование. – Москва, 1900. – 398 с.
Цицерон М. Т. Три трактата об ораторском искусстве / Пер. с лат.: Под ред. М.Л. Гаспарова. – Москва, 1972. – 471 с.
Bernhardy G. Grundriss der Rommischen Literatur. – Halle., 1850. – S. 542–545.
Bruns J. Die Persŏhnlichkeit in der Geschichtsschreibung der Alten. – Kiel., 1897. – 84 s.
Eckert W. De figurarum in Titi Livi ab urbe condita libris usu. – Diss. Vratislaviae, 1911. – 103 p.
Kühnast L. Die Hauptpunkte der Livianischen Syntax. – Berlin, 1871. – 402 s.
Paulys-Wissowa. Real-Encyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. – Stuttgart, 1926. – Bd. 25. – S. 816–852.
Schanz M. Geschichte der Römischen Literatur. – München,1914. – 573 s.
Stacey S.G. Die Entwicklung des livianischen Stiles. – Leipzig, 1896. – 661 s.
Teufel W.S. Geschichte der Römischen Literatur. – Leipzig–Berlin. – Bd. II. –1910. – 349 s.
Titi Livi. Ab urbe condita libri / W. Weissenborn. – M. Müller.lib. I–VI. –Lipsiae., 1910. – 396 s.
Titi Livi. Ab urbe condita libri / W. Weissenborn. – Bd. III. Buch. VI–X.– Berlin, 1876. – 220 s.
