Іронія як комунікативно-прагматична суперстратегія псевдо ввічливості
DOI:
https://doi.org/10.32782/2617-3921.2023.24.178-186Ключові слова:
іронія, іронічне висловлення, псевдоввічливість, псевдоввічлива стратегія, псевдоввічлива тактика.Анотація
Стаття присвячена дослідженню іронії як складного лінгвістичного феномена, який вирізняється комплексною структурою і семантикою. У сучасному мовознавстві дослідження іронії виходить за межі літературних творів і стає предметом вивчення через призму її ролі в повсякденному спілкуванні. Авторка статті приділяє особливу увагу категорії псевдоввічливості і її ролі в комунікативній парадигмі, особливо в контексті постмодерністської прози, де діалогічне мовлення персонажі характеризують складністю, алегоричністю й іронією. У статті проведено докладний аналіз іронії як комунікативно-прагматичної суперстратегії псевдоввічливості в англійському мовленні. Розглянуто різні псевдоввічливі стратегії й тактики, які використовують персонажі постмодерністської прози для досягнення різноманітних комунікативних інтенцій під час спілкування, оскільки це допомагає розкрити багатогранний характер сучасного спілкування. Особлива увага приділена ролі контексту для розуміння іронії. Виявлення інтенцій мовця й правильне розуміння іронічного висловлення вимагають урахування не тільки лінгвістичних, а й культурологічних, психологічних і філософських аспектів. З’ясовано, що іронія є важливим елементом сучасного спілкування, і розуміння її призначення й виражальних засобів є важливим для успішної комунікації в сучасному суспільстві. Іронія є стратегічним способом вираження мовця, спрямованого на досягнення конкретних комунікативних інтенцій. Іронію використовують із огляду на різні обставини, такі як жартування, вираження незгоди, насмішка й т. д., і досягають за допомогою різних засобів. Але кожне іронічне висловлення призначене стверджувати протилежне тому, що було сказано. Контекст відіграє основну роль у визначенні іронії, а іронічні висловлення, вилучені з контексту, втрачають свою іллокутивну силу й не мають впливу на слухача. Дослідження іронії як комунікативно-прагматичної категорії сприяє кращому розумінню мовленнєвої практики і її впливу на спілкування.
Посилання
Гнатюк Л. Прагматичні й функціонально-комунікативні особливості імплікатури іронії. Лінгвістичні студії. 2011. № 23. С. 131–137.
Ланчуковська Н. В. Прагматичний аспект інтонації в реалізації іронії в англомовному художньому тексті (експериментально-фонетичне дослідження): автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04. Одеса, 2003. 22 с.
Шкіцька І. Ю. Cпособи та засоби вербалізації іронії в маніпулятивному дискурсі позитиву. Лінгвістичні дослідження. 2018. № 47. С. 213–221.
Bailey E. Hidden flame. Richmond, Surrey : Mills & Boon, 1993. 253 p.
Brett S. Murder unprompted. UK : Futura Pub. Ltd, 1984. 164 p.
Brown P., Levinson S. C. Politeness: Some Universals in Language Usage. Cambridge : Cambridge University Press, 1987. 345 p.
Forbes C. Shockwave. London : Pan Books Ltd, 1990. 558 p.
Frye N. Anathomy of Criticism. Princeton, NJ : Princeton University Press, 1957. 408 p.
Giora R. On irony and negation. Discourse Processes. 1995. Vol. 19, № 2. P. 239–264.
Grice H. P. Logic and conversation. Syntax and Semantics. Vol. 3 : Speech Acts / P. Cole, J. L. Morgan (Eds.). New York : Academic Press, 1975. P. 41–58.
Hamamoto H. Irony from a cognitive perspective. Relevance Theory : Applications and Implications / R. Carston, S. Uchida (Eds.). Amsterdam :
John Benjamins, 1998. P. 257–270.
Leech G. N. Principles of Pragmatics. New York : Longman, 1983. 250 p.
Nash E. Strawberries and wine. Cheltenham : New Author Pub, 1993. 476 p.
Searle J. Literal meaning. Expression and Meaning / J. Searle. Cambridge : Cambridge University Press, 1979. P. 117–136.
Sperber D., Wilson, D. Pragmatics, modularity and mind-reading. Mind and Language. 2002. Vol. 17, № 1–2. P. 3–23.
