Семантичні особливості мовних одиниць як перекладацька проблема

Анотація

Стаття присвячена проблемі аналізу перекладу вихідного тексту, а саме важливості розуміння семантичних значень одиниць вихідного тексту при їх відповідності цільовому тексту. У статті розглянуто найпоширеніші у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці погляди на природу мовного значення, на те, чим є значення та яке відношення воно має до мовної форми, адже без цього не можна вирішувати проблему лексичних відповідників при перекладі. Значення є психічним утворенням, яке формують відображення окремих елементів дійсності. Значення можна визначити як об’єктивне відображення дійсності. Як соціально обумовленій категорії значенню властивий стабільний статус у синхронії, втім, воно змінюється у діахронії. Значення слова чи словосполука зумовлюється змістом необхідних та довільних ознак поняття, тобто тієї семантичної структури, якій відповідає слово чи словосполука, не залежно від того, чи відображені зазначені ознаки. У нашій роботі ми розглядаємо значення як відношення знака до сукупності графем чи фонем, денотата та сигніфіката – елементів, які самі по собі не є значенням знака, але завдяки їх наявності знак отримує значення, тобто стає тим, чим він є – знаком, а не просто предметом. Отже, система відношень, до якої входить знак, є багатобічною – будь-який знак є частиною цілої сітки складних і різноманітних відношень. У сучасній семіотиці прийнято говорити про три типи відношень, до яких входить знак – і, відповідно, про три типи значень, у зв’язку з кожним із яких виникають перекладацькі проблеми на рівні семантики. Спираючись на факт, що в тексті (мовленнєвому макроявищі) автономна мовна одиниця стає невід’ємним мовленнєвим компонентом цілого, втрачаючи свою словникову автономію і вступаючи в нерозривні зв’язки як із сусідніми одиницями, так і з усім висловлюванням, перекладач має використати макроперекладацький підхід до оригіналу.