До питання структури та аргументаційної ролі періодів у творі Т. Лівія «Історія»

Анотація

Промови історичних осіб, які відомий римський історіограф Тіт Лівій вводить у свій твір «Ab urbe condita», чи скорочено в українському перекладі «Історія», є класичними зразками ораторського мистецтва. Стаття присвячена дослідженню структурних типів періодів промов та аналізу їх стилістичної спрямованості як засобів аргументації. Спостереження засвідчує, що функції експресивно-емоційних ресурсів синтаксису стилістики промов є дуже вагомими. У результаті аналізу виділились чотири структурні групи періодів. Серед них переважають комбінації типу: група підрядних речень, що завершується головним; головне речення та залежна від нього серія підрядних. Періодична мова Лівія патетична та переконлива, вона, як правило, супроводжується симетричністю колонів, повтором сполучників, градаціями, антитезами та гомеотелевтоном присудків. Усі перелічені засоби, обрамлені у періодичні побудови, несуть чітке експресивно-емоційне навантаження та водночас служать вагомим фактором переконання. Як засвідчує дослідження, періоди промов своєю багаточленною конструкцією, багаторазовим повтором однотипних синтаксичних одиниць у поступово зростаючому та інтонаційно-підвищеному ряді, мобілізують увагу читача, створюючи тон піднесеності, підкреслюють значущість висловлювання, його різноманітні експресивні елементи та емоційні відтінки. Отже, довгі, плавні періоди – одна з найбільш характерних рис стилю Лівія, а їх уміле застосування є однією з ознак майстерного володіння автора словом. Ці синтаксичні ресурси стилістики промов найефективніше сприяють втіленню задуму автора. Дослідження аргументаційної ролі періодів дозволяє краще зрозуміти основну ідею твору та пізнати ідіостиль автора «Історії».