Вимова нестійкого кінцевого приголосного числівників cinq та huit перед словами, що починаються на приголосний (різновид зв’язування)
DOI:
https://doi.org/10.32782/2617-3921.2024.26.136-143Ключові слова:
фонологія, французька мова, зв’язування, числівники cinq та huit, мовленнєвий корпус, алолексАнотація
У статті розглядається маловивчене явище французької фонології, яке ми характеризуємо як «приголосневе зв’язування». На відміну від фонетичного зв’язування, що має місце під час зіткнення слова з німим кінцевим приголосним зі словом з початковим голосним, і виявляється у вимові названого приголосного, феномен «приголосневого зв’язування» полягає у випадку зустрічі слова із кінцевим нестабільним приголосним, який зазвичай вимовляється не лише перед словом з початковим голосним, але й перед паузою, та словом, що починається з приголосного. Наші дослідження, зокрема вивчення спеціальної літератури, консультації з носіями французької мови та аналіз мовленнєвого корпусу, підтвердили нашу гіпотезу щодо тенденції вимови кінцевого нестабільного приголосного у числівників cinq та huit у випадку акцентуації на їхньому числовому значенні, а також виявили факт переважанні вимови форми з кінцевим приголосним у числівника cinq навіть під час його нейтральної реалізації. Причину такої асиметрії у вимові між цими двома числівниками ми вбачаємо у наявності великої кількості омонімів у числівника cinq, а відтак бажанням і потребою носіїв уникнути її шляхом вимови кінцевого нестабільного приголосного навіть перед словами з початковим приголосним. Зменшення випадків вимови кінцевого приголосного числівника huit, за нашим припущенням, може також пояснюватися зниженням рівня ознайомлення сучасної молоді з етимологією французької лексики, тобто її латинськими прототипами. Варіанти форм з реалізацією «приголосневого зв’язування» та без нього ми називаємо алолексами. Після розгляду всіх типів фонетичних змін, що відбуваються між словами під час реалізації мовного потоку (у тому числі елізію та зчеплення), ми зіставили особливості «приголосневого зв’язування» із фонетичним і виявили відсутність у першого типу забороненого зв’язування. Крім того, вимова кінцевого приголосного під час «приголосневого зв’язування» не залежить від форми числівника – проста чи у складі з десятками, тобто кількості складів слова.
Посилання
Комірна Є. В. Теоретична фонетика французької мови (Phonétique théorique du français) : Навч. посібник. Київ: Вид. центр КНЛУ, 2011. 421 с.
Морошкіна Г. Ф. “La langue et la civilization française à travers des siècles”: Історія французької мови. Вінниця: Нова Книга, 2011. 320 с.
Companys E. (1968). Les Jonctions. Le français dans le monde, n° 57. pp. 20–24.
Dauzat A. (1930). Histoire de la langue française. Paris: Payot. 588 p.
Durand J., Lyche Ch. (2008). French liaison in the light of corpus data. Journal of French language studios. Volume 18, Issue 1. P. 33–66.
Eychenne J., Lacks B. (2017). La liaison en français contemporain : normes, uses, acquisitions. Journal of French Langage Studies 27. P. 1–12.
Gougenheim G. (1951). Grammaire de la langue française du seizième siècle. Paris – Lyon: IAC. 258 p.
Josephs J. S., Ranson D. L. (2020). La liaison variable chez les locuteurs français septentrionaux et méridionaux. Congrès Mondial de Linguistique Française 78. URL : https://www.shs-сonferences.org/articles/shsconf/pdf/2020/06/shsconf_cmlf2020_09012.pdf (дата звернення: 07.07.2024).