Поняття лінгвокультура у німецькому, угорському та українському науковому дискурсах

Анотація

У сучасній лінгвістиці неабиякої актуальності набувають дослідження взаємозвʼязку мови, культури і свідомості. Зміна парадигми у науці демонструє появу різних підходів до дослідження мови, посилення міждисциплінарних звʼязків, виявлення нових тенденцій. У сучасному мовознавстві поняття лінгвокультури як обʼєкта лінгвокультурології залишається лакунарним. Наукові пошуки з дослідження цього феномену продукують нові теоретичні і прикладні напрями, зокрема розуміння лінгвокультури як підґрунтя захисту національних інтересів держави в інформаційній сфері. У статті аналізується осмислення поняття лінгвокультури у науковому дискурсі Німеччини, Угорщини та України, зіставляється та узагальнюється сукупність його складників та маркерів, що визначають мовно-культурну належність, систему цінностей, національну ідентичність та концептуальну картину світу носіїв досліджуваних лінгвокультур. У німецькому науковому дискурсі поняття лінгвокультура не використовують, однак ідея щодо єдності мови, культури і комунікації репрезентована в усіх дослідженнях з культурознавчої лінгвістики. Теоретичні і прикладні напрями щодо осмислення поняття лінгвокультури активно виробляються і застосовуються в угорському науковому дискурсі. Поняття лінгвокультури виокремлено в окрему дисципліну «гунґарологію». Лінгвокультура розглядається як інструмент інформаційної безпеки, узагальнюються теорія і практика сучасної угорської мовної політики, мовної стратегії та впроваджується ідея необхідності відновлення розвитку мови. В українському науковому просторі поняття лінгвокультура визначається сукупністю його складників: концептів певної культури, системи цінностей, мовної особистості, стереотипів тощо. В український інформаційний простір впроваджуються константи російської лінгвокультури під личиною загальнослов’янських цінностей, що дорівнює когнітивній експансії.