Вербалізація емоції гніву в англійській та українській етнокультурах

Анотація

Сучасна лінгвістика характеризується посиленим дослідженням людських емоцій, що невід’ємно пов’язані з нашим повсякденним життям та діяльністю. Гнів належить до однієї з основних емоцій людини та з появою антропоцентричної мовної парадигми, яка приділяє значну увагу мовцю та його/її психології, лінгвісти почали частіше звертатися до вивчення емоцій та виявляти більший інтерес до розробки цієї проблематики. Хоча лексичні одиниці залишаються головним способом вербалізації емоції гніву, в англійській та українській мовах існують і інші шляхи передачі емоції гніву. Кожна мова має свої особливі засоби відтворення гніву, що розвивалися в поєднанні з культурою, етикетом та менталітетом різних етнічних груп. Ця стаття торкається вербалізації емоції гніву за допомогою прямої номінації, лексики неофіційного стилю, іронії, сарказму тощо в англійській та українській лінгвокультурах, беручи до уваги її компоненти, типи, причини й наслідки, які в досліджуваних мовах відрізняються, але й мають спільні характеристики. Основна спільна риса гніву -це сильна негативна емоція, що часто призводить до деструктивних наслідків для того, на кого вона направлена, а також для того, хто її відчуває. Природнім для людей виступає прояв емоцій незалежно від їхньої національності, віку, статі, рівня освіченості тощо. Проте форми цього вираження, їхнє призначення та спрямування суттєво відрізняються та набувають специфічних рис у кожній окремо взятій культурі. Представники різних етносів не завжди однаково проявляють одні й ті ж емоції в подібних ситуаціях та обставинах, і як результат, реакції на емоції та умови, за яких вони відбуваються, для однієї нації можуть видатися зрозумілими, звичайними, тоді як для іншої – дивними, незрозумілими. Ця особливість культури впливає на процес спілкування. Метафори, ідіоми та фразеологічні одиниці часто вживаються в англійській та українській мовах для прояву різних типів гніву. Автор розглядає усі можливі засоби їхнього вираження й стилістичні прийоми, щоб висвітлити їхню роль і функції для вербалізації емоції гніву. Указані мовні засоби вживаються в досліджуваних мовах їхніми носіями, щоб звернути увагу на зовнішні прояви внутрішнього досвіду, їхньої оцінки з точки зору комунікації, так само, як і дотримання норм і правил поведінки у відповідних соціумах. На рівні фізіології, центральним органом, що поєднується з емоціями, виступає серце, котрому на духовному рівні відповідає душа людини. Негативні й позитивні емоції відображаються метафорично в зіставленні з тваринним світом, реаліями сьогодення, а в українській культурі ще й з релігійними та демонічними образами. У цьому зв’язку, значна увага приділяється аналізу відмінних засобів вербалізації емоції гніву в англійській та українській мовах і, відповідно, англійській та українській етнокультурах.