Постмодерністський синтез шекспірівських трагедійних сюжетів у п'єсах Кокі Мітані (Японія) та Анн-Марія МакДональд (Канада)

Анотація

Твори А.-М. МакДональд «Добраніч, Дездемона («Доброго ранку, Джульєтта»)» та К. Мітані «Академія сміху» є постмодерністською рецепцією трагедійних сюжетів У. Шекспіра. Шекспірівський інтертекст проявляється у п’єсах на рівні заголовного комплексу, сюжетної лінії, системи персонажів, жанрових особливостей текстів. Інтертекстуальний діалог культур сприяє утвердженню актуальних у суспільстві ідей (фемінізм, свобода слова та творчої самореалізації). Жанрологічними особливостями постмодерністських комедій «шекспірівського тексту» є іронічне ставлення до першоджерела, часом близьке до пародіювання; наповнення новим змістом та парадоксальною інтерпретацією окремих сюжетних ходів класичного тексту; незмінність типів характеру персонажів за зміни зовнішніх обставин, соціальних і політичних умов, внутрішніх психологічних мотивувань; можливість рецепції нового шекспірівського твору на двох рівнях – у зв’язку з класичним пратекстом та як самостійної п’єси. Постмодерністські драми на основі шекспірівських сюжетів наскрізь психологічні: у них порушуються проблеми психології творчості, художні ідеї стають проекцією авторських психологічних проблем та соціальних конфліктів сучасності. У п’єсі МакДональд подорож головної героїні Констанції у внутрішній світ твору одночасно стає самоаналізом її психологічних проблем, катарсичною алегорією підсвідомих тривог, сумнівів і бажань молодої жінки. У центрі уваги читача / глядача п’єси Мітані – психологія творчості: взаємини автора та цензора, психологія особистості та психологія відносин. Через протидію автора і цензора не тільки удосконалюється текст комедії, а й змінюється внутрішній світ пресонажів.