Мовне вираження культури: комунікативна толерантність

Анотація

Просування України по шляху євроінтеграції актуалізує проблему формування міжкультурної комунікативної толерантності. Тож за мету статейної розвідки ми обрали висвітлення засадничих принципів комунікативної толерантності в широкому спектрі її проявів, окреслення теоретичних положень та практичних шляхів її формування. У статті розкривається зміст та значення толерантності в процесі комунікації за технологією проектного навчання. Стверджується, що соціальний модус буття людини наражає її на конфліктність з оточенням, тож толерантність є необхідною умовою та запорукою продуктивності комунікації співрозмовників. Виказуються судження про культурні та ментальні відмінності представників різних народів, врахування яких обумовлює взаємопорозуміння. Наводиться зіставлення мовленнєвого вираження культури, ментальності англо-американських та слов’янських народів. Проводиться думка, що культурні відмінності, як і інші способи осягнення дійсності, становлять нездоланні перепони для порозуміння різномовних комунікантів. Завдання по формуванню комунікативної толерантності полягає у поєднанні навчання мові з оволодінням фоновими знаннями – знанням соціальних цінностей, культурних та релігійних імперативів комунікантів – носіїв іншої мови. Зауважується, що культурологічні знання, знання зі зіставної лексикології та країнознавства мають не менш важливе значення, ніж оволодіння іноземною мовою. Наводиться перелік якостей, яким має володіти толерантна особистість. Толерантність ґрунтується на здатності до саморефлексії, за якої власне «Я» постає одночасно і суб’єктом, і об’єктом аналізу. Обґрунтовується універсальність комунікативної толерантності щодо будь-якої професійної компетентності та командної роботи. Наводяться доступні програми для міжнародного співробітництва університетів з реалізації спільних проектів.